Розтерзаний. «Закатаний». Убитий.
В круту, – безоднями, – моє ти ГОРЕ й досі…
Стоїть у головах закутий вітер
І рве в подоли твою мертву осінь.
Ти – висота, жертовна і глибока.
Козацьким шпилем сни – в льодах – рожені.
Страшна печаль, злютована й жорстока.
Слова прощальні, криком, – в дощ, – блаженні.
На розкіш – зустріч. На вуаль – розлука.
Жовтнева варта мудрого вина.
Знаття господнє – чоловіча мука.
Очей безмежних сутність мовчазна.
Розтерзаний! «Закатаний»!! Убитий!!!
Що далі ти здіймаєшся до НЬОГО –
То більш дивує ВІН: які ТУТ діти –
Й щораз до тебе звужує дорогу.
Київ. Ніч. 14.12. 2010р.
***
Коли природа скривдить ластів'я - шулікою, дощем,
Громами, - собі притулок
знайде ластів'я у
кулачку моєї мами...
Коли жита обвуглить
суховій, лани згорять
під чорними вітрами, - житина виживе
під суховій
в сльозі моєї мами...
Коли спаде із сили
джерело, занесене лютневими
снігами.. - врятують, відігріють джерело вуста
моєї мами...
Коли в польоті хоч один
літак захляне крильми
й двигунами, - підхопить при землі важкий літак
рука моєї мами...
Коли перейде людством недорід і ми корінням станем
під ланами, брати молодші наш продовжать рід,
сини моєї мами...
Немає коментарів:
Дописати коментар